УКРАИНА. Положительные решения судов для использования в борьбе с беспределомПрим.Ред. - Дорогие братья и сестры Украины! Здесь размещены положительные решения судов о признании незаконным Приказа об отстранении в связи с отсутствием вакцинации и возобновлении на работе. Вы можете использовать эти прецеденты для ведения своей борьбы с вакцинофашистами. Помоги нам, Господи!  18 січня 2022р. Печерський райсуд м. Києва. Справа № 757/63902/21 13 січня 2022р. Київський райсуд м. Одеси. Справа № 947/38666/21 10 січня 2022р. Старобільський райсуд Луганської обл. Справа № 431/5900/21 28 грудня 2021р. Іллічівський міський суд Одеської обл. Справа № 501/4438/21 24 грудня 2021р. Фрунзенський районний суд м. Харкова. Справа № 645/7412/21 22 грудня 2021р. Деснянський районний суд м. Чернігова. Справа № 750/13149/21 22 грудня 2021р. Жовківського райсуду Львівської обл. Справа № 444/3574/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/102121249 відкрито апеляційне провадження 22 грудня 2021р. Гайсинського районного суду Вінницької обл. Справа № 129/3451/21 21 грудня 2021р. Сєвєродонецький міський суд Луганської обл. Справа № 428/11118/21 20 грудня 2021р. Жовківський районний суд Львівської обл. Справа № 444/3390/21 16 грудня 2021р. Жмеринський міськрайонний суд Вінницької обл. Справа № 130/3232/21 16 грудня 2021 року Вугледарський міський суд Донецької обл. Справа № 223/988/21 16 грудня 2021р. Гайсинський районний суд Вінницької обл. Справа № 129/3452/21 15 грудня 2021р Гайсинський районний суд Вінницької обл. Справа № 129/3455/21. 14 грудня 2021р. Вознесенський міськсуд Миколаївської обл. Справа № 473/4273/21 13 грудня 2021р. Деснянський районний суд м. Чернігова. Справа № 750/13459/21 13 грудня 2021р. Гайсинський районний суд Вінницької обл. Справа № 129/3454/21 13 грудня 2021р. Ізяславський районний суд Хмельницької обл. Справа № 675/1910/21 10 грудня 2021р. Деснянський районний суд м. Чернігова. Справа № 750/13155/21 10 грудня 2021р. Жовківський районний суд Львівської обл. Справа № 444/3344/21 07 грудня 2021 р. Димитровський міський суд Донецької обл. Справа № 226/3339/21 07 грудня 2021 року Липовецький районний суд Вінницької обл. Справа № 136/2084/21 07 грудня 2021 р. Городнянський районний суд Чернігівської обл Справа № 732/1783/21 Коллективный иск, 5 чел. 06 грудня 2021 р. Роменський міськрайонний суд Сумської області Справа № 585/3294/21 Суди про незаконність наказів про усунення від роботи нещеплених працівників «Суд звертає увагу на те, що зміст деяких положень оскаржуваного наказу про відсторонення позивача від роботи не відповідає фактичним обставинам спірних правовідносин, а також деяким нормам трудового законодавства.  По-перше, оскаржуваний наказ було видано 05.11.2021, тобто за три дні до набрання чинності наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 та пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236. Тобто, станом на 05.11.2021 не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення позивача від роботи. Оскаржуваний наказ мотивований підзаконним нормативно-правовим актом, який ще не набрав чинності станом на дату видачі наказу.По-друге, згідно оскаржуваного наказу позивач була відсторонена «на час відсутності щеплення від СОVID-19», хоча таке щеплення відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 є обов`язковим лише на період дії відповідного карантину та в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. На думку суду, в разі наявності законних підстав для відсторонення позивача від роботи, правильним формулюванням строку відсторонення могло б бути наступне: «до надання документів, що підтверджують щеплення проти COVID-19, або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, або до надання документів, що підтверджують існування абсолютних протипоказань до проведення відповідного щеплення — в залежності від того, яка з цих обставин настане першою». Вищевказані недоліки у наказі про відсторонення від роботи додатково свідчать про порушення прав позивача» (Справа № 428/11118/21, рішення від 21 грудня 2021р. Сєвєродонецький міськсуд Луганської обл.). «Вирішуючи спір, суд приймає до уваги, що протипоказання до вакцинації можуть встановлюватися сімейним або лікуючим лікарем та мають бути підтверджені відповідним висновком про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості, особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. З огляду на вказане можна зробити висновок про те, що установлення факту наявності в особи медичних протипоказань проти щеплення або проти конкретної вакцини потребує певного часу. Відповідачем не подано суду належних доказів того, що позивачі відмовились від вакцинації. Так у матеріалах справи відсутні письмові відмови позивачів або відповідні акти, якими б була зафіксована відмова позивачів від вакцинації. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_7 повідомив, що особисто він не з`ясовував, що саме мало місце у кожному конкретному випадку відсторонення працівників ліцею від роботи — відмова працівника від проходження вакцинації чи ухилення працівника від її проходження. Стороною відповідача не подано також жодного доказу того, що позивачі заздалегідь повідомлялися роботодавцем про обов`язок подання доказів проходження вакцинації або інших медичних документів, які у тому числі підтверджують наявність медичних протипоказань проти щеплення. У оскаржуваному наказі відповідачем не конкретизовані підстави відсторонення кожного з позивачів. Наведена загальна підстава — лист повідомлення, яка не може свідчити про встановлення того чи іншого факту, який визначений законодавцем як підстава для відсторонення від роботи у разі відмови від проходження вакцинації або ухилення від такого проходження. Водночас суд звертає увагу на те, що проходження процедури вакцинації, у тому числі виявлення медичних протипоказань, вимагає певного часу. Зважаючи на те, що письмова вимога від 03.11.2021 подати відомості про вакцинацію була доведена до відома позивачів лише 04.11.2021, а строк для її виконання був встановлений до 05.11.2021 (п`ятниці), позивачі мали у розпорядженні 1 день для її виконання. На переконання суду, у повідомленні позивачів від 03.11.2021 відповідач визначив строк, недостатній для реального фактичного виконання такої вимоги, як проходження вакцинації або надання іншого медичного висновку. Зокрема, роботодавцем не урахований час, необхідний робітникам для проходження медичного огляду напередодні щеплення, консультації сімейного лікаря, за необхідності медичного обстеження. Отже, письмовими доказами справи підтверджено, що на момент відсторонення позивачів — 08.11.2021 керівник ліцею не установив фактів відмови позивачів від проходження від щеплення або фактів ухилення позивачів від проходження такого щеплення. Відтак, правові підстави для відсторонення позивачів 08.11.2021 від роботи були відсутні, що свідчить про незаконність оскаржуваного наказу». (Справа №732/1783/21 від 07 грудня 2021р. Городнянський райсуд Чернігов.обл.). «За загальним принципом, закріпленим ч. 1 ст.147 КЗпП України, дисциплінарне стягнення може бути застосовано винятково за порушення трудової дисципліни. Таке порушення, у розумінні КЗпП України, настає в разі недотримання працівником приписів ст.139 КЗпП України, відповідно до якої працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Згідно із ч.4 ст.149 КЗпП України дисциплінарне стягнення оголошується у формі наказу (розпорядження). Наказ (розпорядження) про накладення на працівника дисциплінарного стягнення за своєю юридичною природою є рішенням відповідного суб`єкта згідно з його повноваженнями, яке спрямовано на регулювання трудових відносин у середині колективу, містить норми права (або правила), що були порушені, має персоніфікований характер і розрахований на одноразове застосування. Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що наказ про накладення на працівника дисциплінарного стягнення є рішенням роботодавця, якому притаманні певні ознаки: стислий виклад обставин (причин) його видання, підстави його видання, зазначення конкретних норм, на яких воно ґрунтується, дата його видання, інші реквізити, які надають цьому розпорядчому акту індивідуальних рис. Зі змісту наказу ____ про оголошення позивачу догани вбачається, що він не містить таких обов`язкових його складових, як часу вчинення проступків, підстав його видання, а саме посилання на докази, що свідчать про вчинення проступків, конкретних норм, зокрема, посадової інструкції, які були порушені. Крім того, вказаний вище наказ за своєю суттю також не відповідає вимогам закону. Так, висновок відповідача про порушення трудової дисципліни є нікчемним, оскільки відмова від ознайомлення з наказом жодним чином не може тлумачитись як дисциплінарний проступок. Наказ є необґрунтованим належним чином, оскільки не містить посилань на конкретну норму у законодавстві, у правилах внутрішнього трудового розпорядку або посадової інструкції, які встановлюють порядок ознайомлення із наказами та відповідальність за відмову від ознайомлення із наказом. Ураховуючи викладене, суд приходиться висновку про обґрунтованість позовної вимоги ОСОБА_1 в частині визнання наказу № 158 від 11.10.2021 року про оголошення позивачу догани незаконним та його скасування. Щодо позовної вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 169 від 25.10.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи суд приходить до наступних висновків.  Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Зміст права на працю, закріпленого положеннями ч. 1-2 ст. 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Частиною 1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений ст. 46 КЗпП України, не є виключним, положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України. Відповідно до ч. 1-4 ст.12 Закону України «Про захистнаселення відінфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. Згідно із ч. 6 ст. 12 зазначеного Закону, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження — засвідчити це актом у присутності свідків. Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за ст. 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 1-2 ст.27 Закону України «Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Підпунктами 1-2 п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.  За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.Оскаржуваний наказ № 169 від 25.10.2021 року винесено на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», протоколу № 20 позачергового засідання міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 30.09.2021 року, наказу № 157 від 04.10.2021 року «Про попередження працівників КП «Тепломережа» ВМР» про повний курс вакцинації від COVID-19», наказу № 164 від 13.04.2021 року «Про протидію розповсюдження COVID-19». Зазначеним наказом ОСОБА_1 відсторонено від роботи. Однак, суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що працівник ОСОБА_1 підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року № 2153. Фактично обов`язковість профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відносно посади, яку займає ОСОБА_1, а саме слюсар з обслуговування теплових мереж 4 розряду, не передбачено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року № 2153. Крім того, суду не надано доказів на підтвердження того, чи не має працівник ОСОБА_1 будь-які протипоказань для обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише з підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог ч. 2 та 6 ст.12 Закону України «Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю. За таких обставин, враховуючи, що оскаржуваний наказ винесено з порушенням вимог законодавства, позовна вимога щодо визнання незаконним та скасувати наказу _____, яким ОСОБА_1 з 25.10.2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, підлягає задоволенню». (Справа № 223/988/21, рішення від 16 грудня 2021р. Вугледарський міськсуд Донецької обл.).  «Згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язковими профілактичними щепленнями в Україні є щеплення проти: дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і включені до Календаря профілактичних щеплень в Україні (Календар щеплень), затверджений наказом МОЗ 16.09.2011 року за №595, в редакції наказу МОЗ від 11.08.2014 р. за №551, зареєстрований в Міністерстві юстиції України (МЮУ).Календар щеплень встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. В той же час, Календар щеплень серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідеміологічними показаннями, не передбачає щеплення проти ГРВІ COVID-19. Отже, така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі №___ неспроможна, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (ГРВІ COVID-19 не внесена в Календар щеплень, як хвороба проти якої обов`язково слід робити щеплення). Обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Із оскаржуваного наказу №___ не вбачається, що діяльність відповідача та відповідно позивача відноситься до діяльності, яка може призвести до зараження інших осіб. Так само наказ МОЗ від 04.10.2021 р. №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність осіб, що перелічені в наказі може призвести до їх зараження та/або поширенню ними інфекційних хвороб. Крім того, згідно зі статтею 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов`язані (поміж іншого) усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Отже, другою підставою для визнання наказу №__ протиправним є факт недотримання відповідачами процедури відсторонення позивача від роботи. Тобто в даному випадку відсторонення позивача від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення). Однак в матеріалах справи такого документа не міститься, з чого суд робить висновок, про відсутність вищенаведеного подання. Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Під визначеними «передбачених законодавством» випадками слід розуміти: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто прийняті постанови, укази, накази, тощо, не повинні суперечити Конституції та законам України (див. рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98, щодо офіційного тлумачення терміну «законодавство»). Якщо підзаконні нормативні акти суперечать актам вищої юридичної дії, застосуванню та виконанню підлягають останні. Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України). В зазначених тезах узагальнений зміст верховенства права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акта суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції). Відповідно до ст.147 та п.2 ст.150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України. Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст.60 Конституції України). За змістом ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. За статтею 2-1 КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання. Статтею 43 Основного закону кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відсторонення від роботи — це певна санкція, застосовувана роботодавцем до працівника, за порушення ним трудової дисципліни, зумовлених певними (навмисними, свідомими) діями останнього. До того ж відсторонення від роботи не є обов`язковою мірою, а лише передбачає таку можливість. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 2 ст. 28 Конституції). Відповідно до п.3 ст.281 ЦК України медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим. Так, зокрема, у даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2). Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.ст. 42, 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта. Відтак, в розумінні ст.ст. 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним. Отже виходячи із наведених норм національного законодавства, актів міжнародного права та здорового глузду слід дійти висновку, що право працівника на працю є домінантним над не обов`язковою вакцинацією. Резюмуючи наведене, суд доходить висновку, що підстав для відсторонення ОСОБА_1, в розумінні статті 46 КЗпП України, немає, позаяк така підстава як: не вакцинація особи від ГРВІ COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою — не передбачена чинним трудовим законодавством». (Справа № 757/63902/21, Рішення від 18 січня 2022 року Печерський райсуд м. Києва) Отстранение от работы из-за невакцинации как карантинные огрничения прав, которые можно вводить только с введением режима Чрезвычайного положения. «Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів. Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції. Суд зазначає, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи напряму пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину. Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом. Порядок встановлення карантину визначений статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Ці норми чітко визначають, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. В свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» також видно, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану. Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо). В даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України». (Справа № 428/11118/21, рішення від 21 грудня 2021р. Сєвєродонецький міськсуд Луганської обл.). |
26 января 2022
Просмотров: 1 991
